Мопед Верховина для багатьох українців сьогодні це ностальгія за дитинством, двотактним моторчиком і тим особливим звуком, який неможливо сплутати ні з чим. Але за знайомим силуетом львівських мопедів стоїть значно цікавіша історія, ніж просто «радянський мотик з педалями».
У новому, шостому випуску «Літопису українського дизайну», вийшло ґрунтовне дослідження історії «Верховини», авторкою якого стала Юлія Лободюченко. Сам випуск присвячений жінкам у дизайні та мистецтві, а «Верховина» стала однією з його окремих історій.
Мопед Верховина – від Львова до «Верховини»
Львівський мотозавод випускав мопеди, які свого часу стали добре знайомими не одному поколінню українців. Але цікаво не лише те, як ці мопеди їздили, а й те, як вони виглядали та звідки взялися їхні назви й символи.
Дослідження Юлії Лободюченко дозволяє подивитися на мопед Верховина зовсім під іншим кутом. За дизайном, емблемами та фірмовими знаками стояли конкретні люди, рішення та джерела натхнення.
І тут починається найцікавіше.
Бо навіть у радянські часи, коли з українською культурною символікою було, м’яко кажучи, непросто, у дизайні львівських мопедів все ж знаходили спосіб залишити український слід
Українські мотиви там, де їх не дуже чекали
Емблема на баку чи шильдик на мопеді сьогодні може здаватися дрібницею. Для дизайнера ж це можливість сказати набагато більше, не використовуючи жодного зайвого слова.
Саме через такі деталі в дизайні львівських мопедів можна простежити українські мотиви та особливості місцевої візуальної культури.
І це, мабуть, одна з найцікавіших речей у всій історії «Верховини». Мопед начебто радянський, завод державний, епоха відповідна, а дизайнери все одно залишають у ньому щось своє.
Такий собі український характер, захований під шаром радянської фарби
Не просто старий мопед
Ми звикли дивитися на стару мототехніку переважно з технічного боку: який мотор, скільки «кубів», як їхав, скільки бензину жер і чи заводився з першого разу.
Але «Верховина» цікава ще й як об’єкт промислового та графічного дизайну.
Саме тому ця історія виходить далеко за межі ностальгії за двоколісним транспортом. Вона показує, як формувався український дизайн, хто створював його візуальну мову та які культурні мотиви переживали навіть не надто сприятливі для них часи.
А ще це нагадування: український дизайн не почався вчора разом із Behance, Figma та модними дизайн-студіями. У нас були свої промислові дизайнери, художники та конструктори, які працювали з технікою задовго до того, як слово «брендинг» стало обов’язковим у презентації кожного стартапу.
Що почитати
«Літопис українського дизайну №6» вийшов у 2026 році. Видання має 240 сторінок і присвячене жінкам у дизайні та мистецтві. Серед його тем, окрім історії «Верховини», є історії українських дизайнерок XX і XXI століть, Олени Кульчицької, Софії Налепінської-Бойчук та інших представниць української візуальної культури.
Для нас, людей, які звикли бачити у старому мопеді насамперед залізо, карбюратор, і двотактний характер, це непоганий привід подивитися на мопед Верховина ще раз.
Бо іноді за старим шильдиком на баку ховається ціла історія. Треба лише знати, куди дивитися.
А «Верховина» тим часом тихенько нагадує: український дизайн був. Є. І він значно цікавіший, ніж нам довго розповідали.
