8 березня — це чудовий привід згадати не просто про жінок, а про справжніх бунтарок та легенд мотоісторії. Це день, коли варто згадати жінок які ламали стереотипи, кидали виклик суспільству, і прокладали маршрути там де до них не було навіть доріг. Ім’я героїні цього допису має стояти одним із перших у цьому списку.
У одному з попередніх дописів ми вже розповідали про Елспет Бірд — першу британку, яка здійснила кругосвітню подорож на мотоциклі.
1980-ті роки, старенький BMW R60/6, 54000км.
Але задовго до неї була жінка, якій доводилося боротися не тільки за проїхані кілометри, а й взагалі за право сідати за кермо мотоцикла. Між їхніми історіями різниця у 50 років, але якщо Еспет Бірд їздила у часи, коли дівчина на мотоциклі викликала максимум подив, то темношкіра дівчина Бессі Стрінгфілд у Америці 30-х років, часах розквіту сегрегації та расової нерівності, викликала у оточуючих, як мінімум, шок та значно глибші емоції.
Народилася наша героїня у 1911-му, або 1912-му році на Ямайці. Невдовзі сім’я переїздить в Бостон. У віці 5 років батьки помирають від віспи, дівчинку бере до себе жити родина заможних американців. Про дитячі роки є мало інформації, проте нам точно відомо, що на своє 16 річчя Бессі отримує у подарунок від прийомних батьків мотоцикл! Більшість джерел вказують, що це був Indian Scout 1928 року випуску. Саме на ньому Бессі навчилася їздити. Не маючи жодних наставників, вона просто сіла та поїхала, відкривши для себе світ на двох колесах. Хоча вона швидко перейшла на іншу марку))), Indian Scout назавжди залишився машиною, яка запалила в ній іскру пристрасті до дороги.
За своє життя Бессі володітиме 27 мотоциклами, котрі всі, крім першого, будуть від виробника з Мілуокі. Найвідоміший її мотоцикл це синій Харлей-Девідсон Ньюклхед, на котрому вона здійснить більшість своїх подорожей. Але про все по порядку.
У 1930р. у віці 19! років,Бессі стала першою афроамериканкою, яка соло перетнула США на мотоциклі. Планування маршрута було просте й геніальне: вона просто підкидала монетку над розстеленою картою, та їхала туди, куди та приземлялася. Авантюризм та свобода у чистому вигляді. І якщо на словах це звучить дуже все легко та з нальотом байкерської романтики, то насправді це був ще той виклик як для райдера так, і для суспільства. Часи Великої депресії, бездоріжжя, суворої сегрегації та законів Джима Кроу на Півдні. Жінці-афроамериканці часто відмовляли у ночівлі в мотелях та обслуговуванні в кафе. Бессі не зупиняли ні таблички “тільки для білих”, ні думки про те, що жінкам не місце за кермом мотоцикла. Вона ночувала прямо на мотоциклі, або біля нього на заправках, використовуючи куртку замість ковдри, і їхала далі. Впродовж 30х років здійснила 8 трансконтинентальних подорожей та об’їхала всі 48 штатів США.
Коли почалася Друга світова війна, Бессі не залишилася осторонь. Вона стала цивільним мотокур’єром армії США, єдиною жінкою у своєму підрозділі. Протягом чотирьох років вона перевозила секретні документи між військовими базами по всій країні. За цей час вона перетинала США вздовж і впоперек незліченну кількість раз.
Після війни Бессі переїхала до Маямі, де згодом стає першою темношкірою жінкою-поліцейською мотоциклісткою в місті. Саме тут вона створила Iron Horse Motorclub, один із перших мотоциклетних клубів міста. Участь у клубі брали переважно жінки. У той час це було майже безпрецедентно: мотоциклетна культура залишалася переважно чоловічою, а для темношкірих мотоциклістів доступ до багатьох клубів був обмежений або взагалі закритий.
Клуб, який створила Стрінгфілд, був невеликим, але дуже помітним у місті. Його учасниці разом їздили в подорожі, брали участь у місцевих мотоциклетних подіях, і підтримували одна одну. Її клуб не став масовим рухом і не залишив великого сліду після себе. Але він зробив дещо важливіше: показав, що жінки можуть бути повноцінною частиною мотоциклетної культури, а не лише нажоп…. пасажирками. Паралельно роботі у поліції та участі у клубному житті активно виступає у стант шоу. Без перебільшення стає номером 1 у мотожитті Маямі через, що отримує своє найвідоміше прізвисько: Motorcycle Queen of Miami.
Вона їздила до самої смерті у 1993 році. Коли у віці за 80 у неї почалися серйозні проблеми з серцем, лікар заборонив їй сідати за кермо. Відповідь була короткою: Якщо я не буду їздити-я не буду жити. У 2000 році Бессі Стрінгфілд була посмертно включена до Залу Слави Американської Асоціації Мотоциклістів. Це стало офіційним визнанням її ролі як піонерки американського байкерського руху.
Насправді ж значення Бессі Стрінгфілд виходить далеко поза межі офіційного визнання та якихось титулів чи нагород.
Вона ламала два головних стереотипи: расизм та сексизм. Вона не ходила на мітинги з плакатиками, та не мала за собою потужної підтримки якихось політичних сил. ЇЇ трибуною була дорога, її підтримкою був мотоцикл. Вона ламала систему не політичними гаслами, а самим фактом свого існування та своїми вчинками. Вона довела, що свобода це не є текст у законі, а незалежність це не просто термін, а вміння бути вірною собі та своїм мріям всупереч любим обставинам та політичній ситуації.
Дорогі наші Мотодівчата та Мотоледі, редакція MOTO.IN.UA бажає Вам повних баків, надійних друзів, і завжди залишатися вільними та незалежними від обставин та стереотипів!