Напевно кожен з нас чув з уст людей, переважно старшого віку, фрази про втрачене покоління, дітей, котрі відбилися від рук чи безсмертний хіт: “у наші часи такого не було, або ми такими не були”. Правда, як завжди, десь по середині.
Але критикувати легше, ніж щось зробити…
Для чого цей глибокофільозофічний вступ про сенс життя та конфлікт поколінь?
Все просто: замість повчань та читання моралі візьміть, організуйте цікаві заняття для молоді чи станьте самі прикладом для наслідування. Завжди стараюся не зачіпати тему політики, але особисто у мене назбиралось достатньо запитань до організацій у назвах яких гордо викоростовуються слова “молодь” та “освіта”. Котрі безпосередньо мали б заоохочувати дітей до цікавих та корисних речей замість організації чергових медійних посиденьок з нульовим практичним результатом. Зараз говорю про Івано-Франківську область, але підозрюю, що ситуація у інших регіонах не сильно краща. Буду тільки радий, якщо мене хтось виправить.
Як особа, котра їздить мотоциклом з четвертого класу, тільки у старшому віці почав розуміти всю небезпеку речей, котрі творили з товаришами, і котрі на даний момент ніколи б не повторював та категорично не радив би повторювати іншим. Через відсутність зацікавлення та дефіцит часу у дорослих, періодично читаємо сумну статистику ДТП за участю молоді та гнівні коменти під такими публікаціями на кшалт: відібрати мотоцикли, заборонити їздити, і решта у такому ж дусі. Ну і плюс феєричні ініціативи з вирішення даних проблем від органів місцевого самоврядування….
І тут задам риторичне питання: а яку альтернативу ви можете запропонувати підліткам, котрі збираються вечорами компаніями та гасають на потовчених мопедах, скутерах, мотоциклах?
Може існують спеціальні мото траси, куди є вільний доступ?
Може є технічні, безкоштовні гуртки, куди може прийти кожен бажаючий та провести з користю час, поспілкуватися з собі подібними ровесниками з такими ж вподобаннями?
Чи, можливо, є якась секція, куди може прийти кожна дитина чиї батьки не мають можливості придбати їй особистий мотоцикл, й навчитись керувати мотоциклом та отримати хоча б базові знання про безпеку руху?
На жаль…. Не на часі…..
Але, на щастя, завжди є звичайні люди, котрим не байдуже. І якраз про одного такого героя й буде мій сьогоднішній допис
Біблійний ендуро мотоклуб Білі Ослави – Роман Щербюк
Він не чекав на держфінансування чи сприятливі умови, а просто почав діяти. Він є яскравим прикладом того, як один ентузіаст з мотоциклом та бажанням робить більше, ніж десятки держпрограм з їхніми безкінечними планами та обговореннями.
Довго вагався між форматом діалогу та розповіді, і у кінцевому результаті це буде допис, написаний зі слів мого співрозмовника. Ну як співрозмовника…. З Романом ми знайомі вже більше 20 років, і знаю його з тих часів, коли він ще був відомий як просто Ромко.
Історія нашого знайомства теж доволі цікава. Зараз важко когось здивувати мотоциклом та вмінням їзди на ньому. На початку ж 2000-х фірмові моти в області можна було порахувати на пальцях однієї руки, а такий опис як “пацан з Білих Ослав, той, шо їздить на спорті, і вміє їздити на задняку” вже заочно викликав трепет та повагу 🙂
Зараз Роману 46 років. Більшу половину свого життя активно катає на мотоциклах, та вчить кататися інших. Люди дотичні до ендуро чи хардендуро по любому побували у Романа чи катали разом з ним по горах.
Свою пригоду з мотоциклами розпочав з батьківського ІЖ Планета 3, звичайно ж версія ґаздівська, з люлькою. Іж точно не був вершиною мрій молодого парубка, але вчився їздити саме на ньому, про нього дотепер згадує з теплотою, адже саме з допомогою Іжа й зловив мотовірус. Але поганий той Іжовод, котрий не хотів би мати Яву! 🙂
Перший власний мотоцикл
Ява…. Таке просте й коротке слово. Разом з тим це ціла епоха, чиїсь дитинство, юність, молодість, згадки про рідних та просто маса спогадів й емоцій. У часи тотального безгрошів’я та дефіциту Ява була синонімом прогресу, розкоші та статусу. Ява відкривала двері в кожну компанію у будь якій географічній точці області та поза нею. Ява вже була фірмА і рідко який підліток не мріяв про неї. Не оминула ця участь і мого товариша. Роман мені чесно зізнався, що перша його Ява була придбана на пару з братом. У ті часи такі практики були досить поширені, адже ціна була доволі кусючою. Зате друга Ява, говорить, була повністю моя, з пробігом 98км. Для молодшого покоління уточню, що на той час це було аналогічно купівлі зараз BMW S1000RR з таким пробігом).
Період спортів
То вже були часи коли, люди почали їздити на заробітки за кордон, то ж я також не став сидіти вдома та поїхав за нелегким заробітчанським хлібом. Там же побачив перші фірмові мотоцикли, і зрозумів, що Ява це добре, але потрібно рухатися далі. Результатом цього стала купівля відразу двох мотоциклів після повернення в Україну.
Перший з них це був Kawasaki EN500
А другий Ducati Monster 600
Не скажу, що мама була в захваті від такої комерції, але мої аргументи про то, що тримати вдома долари небезпечно бо можуть зіпсуватися, або ще можуть бути з’їідені мишами ніби мали навіть якийсь успіх!) Мотоцикли, в порівнянні з тим, на чому їздила у той час переважна більшість, були реально крутими, але юний вік та запальний характер робили своє, і вже незабаром у моєму гаражі побуває перший, як я його називаю “майжеспорт” – Honda VF400. Потім був Suzuki 600, точної моделі не памятаю, але то вже був батько лінійки Джиксерів. Далі катав виключно на спортах, всіх вже й не згадаю. Останнім моїм спортом була Honda Fireblade 954.
Тут додам одну цікаву історію від автора.
Дзвонить мені знайомий і каже: треба допомогти купити Ромкові мотоцикл, бо він після аварії, і зламана нога!) Крім того, то був час, коли повінь позносила мости, і пересуватися було трошки складно, але кого би то зупинило?) Приїхали на місце, вивели Ромка з машини, посадили на мот, то був Kawasaki Ninja 636, памятаю як сьогодні, він завів, два рази газнув, вдарили по руках завантажили обох в машину, і поїхали вбрід в Ослави. Після цього рейтинг Романа на районі, як серйозного гонщика, піднявся в рази.
Ендуро
Що стало причиною переходу, чи то радше переїзду з асфальту в болото?
Тут є кілька причин. Основна – це місце проживання. Жити в горах і не їздити на ендуро було би трохи дивно. Швидкість та асфальт також трохи проїлися, а в горах, на природі завжди цікаво та завжди є щось нове. Тому в плані позитивних емоцій та відпочинку надаю перевагу саме ендуро. Ендуро потребує гарної фізичної підготовки, тому є стимул завжди бути у гарній формі та є мотивація займатися спортом. Тому було прийняте рішення продати Фаєрблейда та куплено Beta Xtrener 300.
Біблійний Мотоклуб
Ідея створити Біблійний Мотоклуб з’явилася не відразу. Якщо чесно, в молодості ніколи б не подумав, що буду працювати з дітьми. Багато в чому тут є заслуга моєї дружини, котра є вчителькою недільної школи. Перші діти, котрі завітали у мій гараж були саме її випускниками, котрим вона вирішила зробити несподіванку у вигляді фотосесії на мотоциклах.
У подальшому ситуація повторилася, і по очах дітей побачив, що тема мотоциклів їм дуже цікава. В той момент було прийняте рішення про створення Біблійного Мотогуртка, котрий у подальшому перетворився на повноцінний Мотоклуб.
На початку ми з хлопцями раз в тиждень просто збиралися у гаражі, читали Біблію, грали в різні ігри та крутили гайки у мотоциклах. Але крутити гайки це одне, а їхати хочеться всім, тому вже незабаром я повноцінно почав вчити дітей їзді на мотоциклах.
Але головна мета мотогуртка – це привчити дітей читати Слово Боже щодня, навчити поважати старших та одне одного, привити любов до мотоциклів та спорту взагалі. Ну і зайняти чимось корисним, щоб менше було часу на дурні думки, погані звички та недостойні вчинки. Якщо у містах є більше можливостей для дозвілля та розвитку дітей, то у селах з цим дефіцит.
На даний момент у нас значно ширше коло занять: відвідуємо разом різні цікаві місця, ходимо в гості, займаємося спортом, їздимо в гори, на лижі в чани та ще багато чого цікавого. Також кожного року спільно з дружиною, Церквою та небайдужими людьми проводимо денний дитячий табір у нашому селі.
З 2015р., моменту заснування гуртка, випустив біля 20 учнів. Участь можуть брати всі бажаючі,віком від 13років. Найстаршому учаснику 17. Можу сміливо сказати, що за ці роки Біблійний мотоклуб перетворився на велику та дружню Родину, готову завжди прийти на поміч одне одному та тим, хто цього потребує.
Багато хто з випускників вже має власні мотоцикли, хтось виїхав за кордон, але завжди стараємося спілкуватися та тримати з усіма зв’язок.
Забезпечення Мотоклубу
За які кошти існує Мотокулуб?
Практично всі мотоцикли на котрих навчаються діти є особисто мої. Бензин, розхідники, запчастини, ремонти після падінь, планове обслуговування та все інше потрібне для експлуатації купляю за власні кошти, котрі з Божою допомогою можу заробити. Один мотоцикл допоміг придбати американець Калеб.
Випадково побачив мої дописи у Фейсбуці та написав мені: ти любиш Бога та мотоцикли, хочу допомогти вам, потрібно зустрітись. Ми зустрілися і в результаті він допоміг придбати нам мотоцикл.
Зараз також допомагає з будівництвом Центру для відновлення та реабілітації військових. З екіпом допомагають хлопці, з котрими разом катаємо на ендуро.
Хтось міняє екіп, комусь не підходить розмір, і так нам вдалося одягнути всіх. Не вистачає правда черепах (захистів ) та чобіт. Шоломи також мої, тому хлопці змушені ними мінятися, але то нам зовсім не заважає. З джерсі та рукавицями дуже допоміг мій старий товариш Діма Босовик за, що йому величезна подяка від нас усіх.
Плани та мрії
Насправді планів та мрій дуже багато. Хотілося би знайти більше однодумців, та зібрати повноцінну команду для того, щоб брати участь у змаганнях як Біблійний Мотоклуб. Мали намір то зробити ще у 2025р., але, в силу певних обставин, не склалося. Проте не втрачаємо надії зробити це у сезоні 2026р.
Але найбільшою моєю мрією є те, щоб молоде покоління цікавилося не тільки мотоциклами, а й Церквою, Богом та Божим Словом.
Щоб розвивалися не тільки у фізичному, технічному, а й у духовному напрямку.
Мрію, щоб молодь вчилася не на своїх помилках, а прислуховувалася до людей з досвідом, котрі пережили все на своїй шкірі та кістках, котрі не в теорії знають, що таке травми, переломи та реабілітація.
Мрію, щоб слова “повага на дорозі” та “безпека руху” для них стали не просто шаблоними фразами, а речами, котрих потрібно дотримуватись.
Ну і звичайно ж мрію, щоб мої вихованці займали призові місця на місцевих та міжнародних змаганнях на Славу Україні!
Для чого то все?
Насправді це запитання було одним з найперших, котрі я задав Роману. Адже сім’я, родина та робота також потребують багато часу.
Спеціально залишаю відповідь у кінці, після того, як Ви вже мали змогу трохи познайомитися з цією Людиною. Далі пряма мова.
Для чого я тим займаюся? Мені дуже подобаються з самого дитинства мотоцикли. Особисто не мав такої можливіств у свої 13 років, тому дуже приємно, коли за моєю допомогою дітям вдається це зробити. Взагалі, робити добро це завжди приємно. Приємно бачити результати своєї праці, коли хлопчина, котрий ще зовсім недавно не знав як підійти до мотоцикла, вже їде на високому рівні та впевнено долає перешкоди.
Це напевно найбільша подяка та радість для вчителя. З підлітками не легко, визнаю це, До кожного потрібно знайти підхід, комусь дається все легко, комусь навпаки. З кимось проводжу цілий день, щоб добитися результату, але від цього радість дітей, коли їм все вдається для мене є тільки більшою.
Я вірю в те, що у кожної людини на землі є своє призначення.
Вірю в те, що кожен має залишити після себе щось позитивне.
Вірю в те, що колись, хтось з моїх хлопців згадає, що був такий Ромко, котрий вчив нас читати Біблію та їздити на ендуро.
РОБІТЬ ДОБРО
Від редакції
Якщо є бажаючі допомогти з розвитком Біблійному Мотоклубу Білі Ослави, посилання для звязку з Романом залишаю тут – https://www.facebook.com/roman.serbuk
Якщо у вас є схожі ініціативи, з задоволенням напишемо про це, звертайтесь.
Робота з дітьми є надважливою справою. Це у наших можливостях посіяти зерно чогось доброго та корисного на грунт молодого покоління.